Зв’язок між любов’ю і дисципліною

Зазвичай для батьків любов відокремлена від дисципліни, ніби це два абсолютно незалежних явища. Такі батьки вважають, що дисципліна є покаранням. Але, аби привчити дитину до дисципліни, треба дати їй зрозуміти, що її люблять. Якщо ж малюк не розуміє, що батьки стоять за нього горою, йому справді важко ототожнити себе з ними та їхніми цінностями. Натомість він реагуватиме на диктат батьків гнівом, ворожістю та обуренням, розглядатиме кожне прохання чи вимогу як нав’язану повинність і вчитиметься чинити спротив. У найгіршому випадку він робитиме все навпаки і всупереч. Ще один важливий аспект «відповідної» любові – вміння уважно і зосереджено слухати дитину. Коли вона впевнена, що ви усвідомлюєте її почуття, думки і бажання, вочевидь, охоче братиме до уваги ваші дисциплінарні вимоги. Ніщо настільки не сердить дитину, які відчуття того, що батьки не розуміють її позиції. Це не свідчить, що ви потураєте її примхам, ви просто маєте зосередитись на спілкуванні, аби дитина не вважала, що ви просто зловживаєте батьківським авторитетом та ігноруєте її думки.

Що таке дисципліна?

У сфері виховання дітей дисципліна – це тренування розуму і характеру дитини, щоби вона стала самостійним, гідним і конструктивним членом суспільства. Сюди входять приклад дорослих, словесні та письмові інструкції, прохання, навчання, забезпечення дитині можливості самостійно вчитися і набувати досвіду. Покарання також є в цьому списку, але це один з багатьох способів забезпечення дисципліни, причому найпримітивніший. Безконфліктний шлях Можливо, для декого це стане несподіванкою, але діти чекають, що батьки створять порядок і покажуть їм певні правила поведінки. Це робить дитяче життя впорядкованим і передбачуваним, створює відчуття безпеки. Діти інтуїтивно відчувають, що за батьківським «не можна» прихована турбота. То чому ж вони порушують правила? Нерідко вони повстають не проти правил як таких, а проти способів їх запровадження силовими методами. Окрім того, психологи виділили основні причини серйозних порушень поведінки у дітей.

1. У дитини немає правил і обмежень.
   Але це принципово неправильно. У такому випадку батьки, прагнучи якнайменше конфліктувати з дитиною, фактично йдуть у неї на поводу.
2. Вимог і заборон забагато.
   Це інша крайність. Діти не схвалюють авторитарного стилю спілкування з боку батьків.
3. Батьківські настанови відверто суперечать потребам дитини.
   Батьків нерідко дратує надмірна активність дітей: чому вони стільки бігають, стрибають, галасують, все хапають і розкручують? Відповідь проста: це і багато іншого – прояви природних і важливих для розвитку дитини потреб у пізнанні. Забороняти таке – все одно, що перегороджувати річку. Краще подбати про те, щоб скерувати її течію у зручне і безпечне русло. Досліджувати калюжі можна, але в гумових чоботах, грати у футбол – не у приміщенні і подалі від вікон, кидати каміння в ціль – так, щоб ніхто не постраждав. Інше стосується шкільного віку. Років з 10 – 11 дітям особливо важливо спілкуватися з однолітками, думка яких для них важливіша, ніж ставлення дорослих. Щоби уникнути ускладнень, батькам варто бути особливо обережними у заборонах «не дружити», «не ходити», «не брати участі». Треба бути впевненим, що дитина не сприйме це як загрозу своєму статусові в колі однолітків. Якщо батьки в цей період конфліктуватимуть з дитиною, згоди зі своєю думкою не дочекаються, а контакт і довіру можуть втратити. Що робити? Бути носієм вічних цінностей: чесності, працелюбності, поваги до інших. Саме їх треба обговорювати з дитиною і реалізовувати у взаємних стосунках.
4. Вимоги не узгоджені між дорослими
   Трапляється, що мама каже одне, тато – інше. Дитина наполягає на своєму. Стосунки між ними від цього не поліпшуються. Навіть якщо батьки не дійшли згоди, краще в цей момент промовчати, а потім вже без дитини обговорити розбіжності і дійти спільної думки. Не забуваймо, що діти постійно перевіряють наші вимоги «на міцність», а приймають лише те, що не піддається «розхитуванню».
5. Тон, яким повідомлено вимогу, наказовий.
   Будь-яка заборона для дитини – проблема, особливо якщо її виголошено сердитим або владним тоном. На запитання: «Чому не можна» борони Боже відповісти: «Бо я так сказав» чи «Бо ні!». Треба пояснити: «Вже пізно», «Це небезпечно» тощо. Пояснення має бути коротким і висловлено один раз. Речення, яким ви формулюєте правило, краще зробити безособовим. Тобто замість «Не смій бавитися сірниками!» сказати: «Сірники – не іграшка».

І ще раз про покарання

Від непорозумінь ніхто не застрахований і рано чи пізно доведеться відреагувати на відверто погану поведінку дитини. Але, караючи, краще позбавити дитину хорошого, ніж зробити їй погане. Наприклад, у родині заведено щонеділі разом гуляти чи ходити в кіно. Діти дуже цінують такі традиції, бо батьки приділяють їм особливу увагу. Але якщо дитина нечемна, «свято» треба скасувати. Це відчутне покарання. Але не образливе. А якщо батьки весь час заклопотані, а виховання складається з вимог і зауважень, домогтися дисципліни набагато складніше. Тому бажано мати запас великих і маленьких свят та спільних справ. Якщо зробити їх регулярними, щоб дитина очікувала на них і знала, що це станеться, якщо вона буде слухняною, зберегти довіру буде набагато легше.